вторник, 12 октября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
И Вам привет, не менее уважаемая тезка.
> А Вы боитесь гордого звания ќхамло в танке›? Дивное качество, эта самая
> боязнь. Я вот, как ни странно, тоже частенько побаиваюсь подобного. И
это,
> не смотря на мой стиль поведения, . бываю внешне эгоистична,
самоуверенна,
> цинична, скрытна. А причина сего оч проста. Начинка не соответствует
> оболочке. Она /внутренняя часть/ слишком мягка, ранима и неуверенна.
> Впрочем, как у большинства населения. И дабы оградить эту самую
> внутренность от нежелательных повреждений, приходиться выстраивать защиту
в
> виде внешней брони. Проще говоря, душа подолбана жизнью до такой
степени,
> что приходится страховаться и защищаться предварительно. и нападением.
> Вы-то тут при чем? Согласна. Тем не менее, асьм есть.
> Вы спрашиваете о наличии общего? Зачем оно Вам? И само оно, это самое, и
> осознание этого наличия. Думаю, совершенно ни к чему напоминать Вам о
> разделе физики о притяжении (+/-), кою Вы еще в школе. Да и дело
совершенно
> не в этом. Я тоже не вижу общего, и это радует. Зачем набор дубликатов?
Ведь
> это же, черт возьми, скучно.
>
> Не далее как несколько дней назад одна барышня спросила у меня, кого из
> своих 2 подруг я больше люблю. Я ответила, что обеих одинаково. Знаете,
что
> она мне сказала? Это потому, что Вы не любите никого. А ведь и верно.
Сейчас
> уже не люблю. То бишь. Ну, Вы понимаете. Я задумалась после этих слов, и
> оказалось - все очень просто. Я перестала ревновать первую ко второй и
> вторую к первой. К слову, первая изменила мне со второй после того, как я
не
> смогла этого сделать. Впрочем, это все житейские глупости. суета.
Возможно,
> я просто устала. Пора брать академотпуск.
>
> Я вот все думаю о той женщине, которая капитан. Я забыла у Вас
переспросить
> ее имя. А точнее, просто постеснялась, дабы не показаться самой себе.
> смешной, что ли. Опять глупости. Так вот, я рылась в инете 5 дней, но
так
> ничего и не выцепила. Слаба я в поисковых работах. А еще я думала о море.
Я
> его жутко люблю, но только с берега. Когда тепло и уютно на пляже,
часиков
> эдак в 17-18. Чтоб солнце не палило со всей южной дури, и чтоб только
звук
> накатывающихся волн и запах моря. Еще я люблю заплывать как можно
дальше,
> пока чувствую, что хватит сил вернуться. И чтоб никого вокруг. Просто
тихо,
> размеренно, в одном ритме, не оглядываясь, вперед. А иногда на большой
> глубине появляется мысль о морских чудовищах. Жутко становится. секунд на
5.
> Прикольно все это. Не знаю, почему вспомнилось. А вот море на корабле
я,
> наверное, не полюбила бы. Мне так кажется. Когда не видно берега, думаю,
в
> душе будет паника. Хотя. я никогда не бывала на кораблях в открытом
море.
> Впрочем, как и в закрытом.
>
> А вообще, я хотела написать коротко, в нескольких фразах. Как бы, опять
же,
> да не уподобиться упомянутому Вами организму танкенному. Хоть и понимаю,
что
> ответ Вы не ждали. Но, как-то приучена не оставлять письма без ответа.
Даже
> если оный совершенно не нужен.
>
> По сему, разрешите откланяться, дабы не заставить Вас излишне
утруждаться,
> тратя время на подобные пустяки. /читать без пафоса./
>
> Всего доброго. Удачи Вам, уважаемая Тезка.
> А Вы боитесь гордого звания ќхамло в танке›? Дивное качество, эта самая
> боязнь. Я вот, как ни странно, тоже частенько побаиваюсь подобного. И
это,
> не смотря на мой стиль поведения, . бываю внешне эгоистична,
самоуверенна,
> цинична, скрытна. А причина сего оч проста. Начинка не соответствует
> оболочке. Она /внутренняя часть/ слишком мягка, ранима и неуверенна.
> Впрочем, как у большинства населения. И дабы оградить эту самую
> внутренность от нежелательных повреждений, приходиться выстраивать защиту
в
> виде внешней брони. Проще говоря, душа подолбана жизнью до такой
степени,
> что приходится страховаться и защищаться предварительно. и нападением.
> Вы-то тут при чем? Согласна. Тем не менее, асьм есть.
> Вы спрашиваете о наличии общего? Зачем оно Вам? И само оно, это самое, и
> осознание этого наличия. Думаю, совершенно ни к чему напоминать Вам о
> разделе физики о притяжении (+/-), кою Вы еще в школе. Да и дело
совершенно
> не в этом. Я тоже не вижу общего, и это радует. Зачем набор дубликатов?
Ведь
> это же, черт возьми, скучно.
>
> Не далее как несколько дней назад одна барышня спросила у меня, кого из
> своих 2 подруг я больше люблю. Я ответила, что обеих одинаково. Знаете,
что
> она мне сказала? Это потому, что Вы не любите никого. А ведь и верно.
Сейчас
> уже не люблю. То бишь. Ну, Вы понимаете. Я задумалась после этих слов, и
> оказалось - все очень просто. Я перестала ревновать первую ко второй и
> вторую к первой. К слову, первая изменила мне со второй после того, как я
не
> смогла этого сделать. Впрочем, это все житейские глупости. суета.
Возможно,
> я просто устала. Пора брать академотпуск.
>
> Я вот все думаю о той женщине, которая капитан. Я забыла у Вас
переспросить
> ее имя. А точнее, просто постеснялась, дабы не показаться самой себе.
> смешной, что ли. Опять глупости. Так вот, я рылась в инете 5 дней, но
так
> ничего и не выцепила. Слаба я в поисковых работах. А еще я думала о море.
Я
> его жутко люблю, но только с берега. Когда тепло и уютно на пляже,
часиков
> эдак в 17-18. Чтоб солнце не палило со всей южной дури, и чтоб только
звук
> накатывающихся волн и запах моря. Еще я люблю заплывать как можно
дальше,
> пока чувствую, что хватит сил вернуться. И чтоб никого вокруг. Просто
тихо,
> размеренно, в одном ритме, не оглядываясь, вперед. А иногда на большой
> глубине появляется мысль о морских чудовищах. Жутко становится. секунд на
5.
> Прикольно все это. Не знаю, почему вспомнилось. А вот море на корабле
я,
> наверное, не полюбила бы. Мне так кажется. Когда не видно берега, думаю,
в
> душе будет паника. Хотя. я никогда не бывала на кораблях в открытом
море.
> Впрочем, как и в закрытом.
>
> А вообще, я хотела написать коротко, в нескольких фразах. Как бы, опять
же,
> да не уподобиться упомянутому Вами организму танкенному. Хоть и понимаю,
что
> ответ Вы не ждали. Но, как-то приучена не оставлять письма без ответа.
Даже
> если оный совершенно не нужен.
>
> По сему, разрешите откланяться, дабы не заставить Вас излишне
утруждаться,
> тратя время на подобные пустяки. /читать без пафоса./
>
> Всего доброго. Удачи Вам, уважаемая Тезка.
понедельник, 11 октября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
навіщо мене кохати???...ні не треба цього...хіба просто любити-це мало???
где послушное солнце ложится в объятья неба
я iду i слухаю себе
де я хочу бути - я не знаю
я метро як мiсто вибираю,
а метро виштовхує мене
я iду i слухаю себе
страх втiкає - я наздоганяю
хочу ненавидiти людей,-
але люди все менi прощають
де я хочу бути - я не знаю
я метро як мiсто вибираю,
а метро виштовхує мене
я iду i слухаю себе
страх втiкає - я наздоганяю
хочу ненавидiти людей,-
але люди все менi прощають
пятница, 08 октября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
Мужчины о женщинах:
Женщины носят чулки и колготки,
И равнодушны к вопросам культуры.
Двадцать процентов из них – идиотки ,
Тридцать процентов – набитые дуры.
Сорок процентов из них - психопатки,
В сумме нам это даст девяносто.
Десять процентов имеем в остатке,
Да и из этих-то выбрать непросто.
Женщина (ответ мужчине):
Носят мужчины усы и бородки,
И обсуждают проблемы любые.
Двадцать процентов из них – голубые.
Сорок процентов – любители водки.
Тридцать процентов из них – порядке.
В сумме нам это даст сто процентов,
И ничего не имеем в остатке.
Женщины носят чулки и колготки,
И равнодушны к вопросам культуры.
Двадцать процентов из них – идиотки ,
Тридцать процентов – набитые дуры.
Сорок процентов из них - психопатки,
В сумме нам это даст девяносто.
Десять процентов имеем в остатке,
Да и из этих-то выбрать непросто.
Женщина (ответ мужчине):
Носят мужчины усы и бородки,
И обсуждают проблемы любые.
Двадцать процентов из них – голубые.
Сорок процентов – любители водки.
Тридцать процентов из них – порядке.
В сумме нам это даст сто процентов,
И ничего не имеем в остатке.
четверг, 07 октября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
Я раскрываюсь по чуть-чуть
И позволяю, но немного
В глубины эти заглянуть
И ярче осветить дорогу
И позволяю, но немного
В глубины эти заглянуть
И ярче осветить дорогу
вторник, 28 сентября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
дитина захворіла...
среда, 15 сентября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
Привіт. Ранок. Тепер ранок, і це тобі ранковий лист.
А вчора від тебе був вечірній. Бо я проспала день і жила вночі, та й взагалі , яке має значення пора доби. Знаеш, сніг випав лише у Карпатах, мій друг тамнавіть потрапив у бурю, добре, що не порвало телефоних дротів. Так би я про ту бурю й не дізналася. Якось невідповідно тепер у Києві сонце. Я не виходжу з дому, не розчиняю вікон і ні з ким не спілкуюся. Хіба з тобою, бо ти...гаразд, щось не можу придумати нічого пристойного. Зате тепер з”ясувалося місце мого проживання. Чомусь маю здогад, що й ти в цьому місті теж. Або у Львові...або в Одесі, або в Дніпропетровську, бо я не знаю, де в нас ще їздять трамваї. І ще ти ходиш на пари. Я також. І ще в тебе не філологічна спеціальність, і швидше навіть, і швидше навіть не гуманітарна. А в мене-навпаки. Не знаю, може я помиляюся. Ще я не знаю, як тебе звати, але чомусь чомусь в голову стукнуло “Софія”. Або Маргарита. Не знаеш, чому? Я позавчора накупляла бісову купу українських книжок, я читаю їх, не змінючи пози в незручному кріслі. Я тиняюсь одна по темному величезному помешканні, бо інакше його не назвеш. У мене врешті хороший монітор (з ремонту щойно), і я можу писати вдома. Вчора списала багато паперу _поки монітора не було), і тепер мені впадло то всьо перенабирати. Я пишу роман. Він теж мене дістав. Він мрачний, як сучасна Білорусія. Я краще тобі листа писатиму. Бо-так , я думаю про тебе,- і нічого з цього приводу не хочу пояснювати. Вибач, я, може, здаюся злою, але в тебе й так гран-прі- ти не знаеш, як я зараз ненавиджу ВСІХ ІНШИХ. Я не розтуляю рота, я не дивлюсь довкола. В мене е велика шапка, яка в цьому допомагає. Люди дурні, бо вони ображаються. Вони майже всі нервові. Я не хочу хворіти і тому сиджу вдома, в обіймах профілактики. Я не можу бачити тих, кого хочу. Вони або загубились у часопросторі, або й самі ще не впевнені в своєму існуванні. Як от ти, наприклад. Ти любиш Сартра? Ще рік тому він був моїм улюбленим. Тепер, можливо, теж, але мені байдуже. Купила собі Павича. “Хозарський словник” в українському перекладі. Знаєш, скільки мені років? Думаю, тобі десь 19-21. Мені також. Чи я не права? Добре, я йду гріти сніданок. Яйця зі шпарагівкою. Зачекай трошки.
Ну от, я прийшла. Бляха, хворію, та й ще пика рельєфною стала. То я, певно кураги шарової переїла. Біда, і геть фотографів... Ненавиджу хворіти з плямами в голові. Нічого не робиться – лише можу читати. Та писати інколи. Твоє зображення? Хто його намалює? Я люблю імпресіонізм... Дивись, як хочешь. Аби лиш це не перетворювалось на якесь типу спілкування в чаті. Хоча я не думаю. І, в принципі, не здивуюсь, отримавши своє власне фото. Цікаво, чи розумієш ти мене. Але я до цього готова. Якщо вже пишу такі довжелезні листи... так, мабуть, я хочу тебе побачити. І знову не пояснюю нічого. Приїзди на своєму трамваї. Аби лиш, крім тебе, в ньому нікого не було...
В мене пристрасть до зимових порожніх трамваїв. Герой у них завжди сидить позаду і не сплачує за проїзд. Що ти знаеш про це?
Ірена Карпа
А вчора від тебе був вечірній. Бо я проспала день і жила вночі, та й взагалі , яке має значення пора доби. Знаеш, сніг випав лише у Карпатах, мій друг тамнавіть потрапив у бурю, добре, що не порвало телефоних дротів. Так би я про ту бурю й не дізналася. Якось невідповідно тепер у Києві сонце. Я не виходжу з дому, не розчиняю вікон і ні з ким не спілкуюся. Хіба з тобою, бо ти...гаразд, щось не можу придумати нічого пристойного. Зате тепер з”ясувалося місце мого проживання. Чомусь маю здогад, що й ти в цьому місті теж. Або у Львові...або в Одесі, або в Дніпропетровську, бо я не знаю, де в нас ще їздять трамваї. І ще ти ходиш на пари. Я також. І ще в тебе не філологічна спеціальність, і швидше навіть, і швидше навіть не гуманітарна. А в мене-навпаки. Не знаю, може я помиляюся. Ще я не знаю, як тебе звати, але чомусь чомусь в голову стукнуло “Софія”. Або Маргарита. Не знаеш, чому? Я позавчора накупляла бісову купу українських книжок, я читаю їх, не змінючи пози в незручному кріслі. Я тиняюсь одна по темному величезному помешканні, бо інакше його не назвеш. У мене врешті хороший монітор (з ремонту щойно), і я можу писати вдома. Вчора списала багато паперу _поки монітора не було), і тепер мені впадло то всьо перенабирати. Я пишу роман. Він теж мене дістав. Він мрачний, як сучасна Білорусія. Я краще тобі листа писатиму. Бо-так , я думаю про тебе,- і нічого з цього приводу не хочу пояснювати. Вибач, я, може, здаюся злою, але в тебе й так гран-прі- ти не знаеш, як я зараз ненавиджу ВСІХ ІНШИХ. Я не розтуляю рота, я не дивлюсь довкола. В мене е велика шапка, яка в цьому допомагає. Люди дурні, бо вони ображаються. Вони майже всі нервові. Я не хочу хворіти і тому сиджу вдома, в обіймах профілактики. Я не можу бачити тих, кого хочу. Вони або загубились у часопросторі, або й самі ще не впевнені в своєму існуванні. Як от ти, наприклад. Ти любиш Сартра? Ще рік тому він був моїм улюбленим. Тепер, можливо, теж, але мені байдуже. Купила собі Павича. “Хозарський словник” в українському перекладі. Знаєш, скільки мені років? Думаю, тобі десь 19-21. Мені також. Чи я не права? Добре, я йду гріти сніданок. Яйця зі шпарагівкою. Зачекай трошки.
Ну от, я прийшла. Бляха, хворію, та й ще пика рельєфною стала. То я, певно кураги шарової переїла. Біда, і геть фотографів... Ненавиджу хворіти з плямами в голові. Нічого не робиться – лише можу читати. Та писати інколи. Твоє зображення? Хто його намалює? Я люблю імпресіонізм... Дивись, як хочешь. Аби лиш це не перетворювалось на якесь типу спілкування в чаті. Хоча я не думаю. І, в принципі, не здивуюсь, отримавши своє власне фото. Цікаво, чи розумієш ти мене. Але я до цього готова. Якщо вже пишу такі довжелезні листи... так, мабуть, я хочу тебе побачити. І знову не пояснюю нічого. Приїзди на своєму трамваї. Аби лиш, крім тебе, в ньому нікого не було...
В мене пристрасть до зимових порожніх трамваїв. Герой у них завжди сидить позаду і не сплачує за проїзд. Що ти знаеш про це?
Ірена Карпа
суббота, 11 сентября 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
…і посміхались вони один одному по-різному, бо ж кожен по-різному кохався у цій мовчанці. Бувало, Той забував про посмішку. Це тоді, коли зачудовано спостерігав якусь квітку, колесо, воду, пляму, звіра чи цегляний мур. Тоді Той промовляв ледь чутно: “ Та ні, це надто фантастично”.А Він лишень посміхався.
Він зацікавлено споглядав Тоя, коли Той спав. Тоді час близився до нуля. В ритмі таємних місцевих годинників вони зливалися докупи, їнній подих співпадав у чотирьох чвертях, і Він поринав у м”якість міжсвідомоті. Точніше, вони з Тоєм мандрували туди разом.
Однак траплялися дні скорботи. Тоді Він вбирався у шорстку волосяницю и незручні дерев”яні пантофлі і, забувши про Тоя, йшов світ за очі. Він пихато спокушав схимників сокровенним іменем і роздмухував жар у привітному багатті подорожніх, Він ночував лише в ожинниках чи на колючому вістрі річкового щебеню. А тим часом Той Інший наливався сяйвом, як місяць уповні. Скинувши одіж, Той кружляв дикі танки на розораному полі. Той, навіжена манада…
Вони зустрічалися немовби раптово, наче мимохіть, ніби схоплені поривом нерозділеної сутності…
Так було до того випадку, КОЛИ…
…випадково,
незбагненно,
неочікувано Той пропав.
Самовільно,
Стихійно,
Нахабно.
Щез тоді, коли напередодні вони незвично довго дивились у глибоке запівнічне небо, ловили зоряні відблиски в зіницях одне одного, пірнувши у духмяне срібло трав. Той щез тоді, коли напередодні вони мовчали злагоджено, як ніколи…Він задрімав чомусь раніше за Тоя. А Той щез.
Один із них боязко не прокидався зранку. Один із них сонно кліпав очицями і мружився від яскравого світла. Потім, рвучко підвівшись, роззирався довкола і зрештою помітив безглузду ляльку, що лежала поряд у траві…
Ще пізніше його вуста безліч разів шепотіли просте ім”я, його очі дивились на безглузду ляльку. А Він Один падав зі скель, розчинявся в дощі, топився на сонці, витікав зі снів того часу, де вони були одним…якщо незважати на палкі почуття між ними.
Згодом його очі дивилися на безглузду ляльку.
Його очі дивилися на безглузду ляльку.
Очі дивилися на безглузду ляльку, яка лежала порядь у ледь прим”ятій траві.
Н а р е ш т і п р и й ш о в б і л ь .
Він брів мовчки. Навпроти хатинки Він уверг кам”яну боилу, викарбувавши на ній власноруч:
ГЕЛІАЙНЕ! ТОН ЕОН!
Довколо каменя Він насадив кущі чудових асфоделій.
А коли бувало сонячно і променисто, там завше сиділо щось одинооке, однобоке, одноруке, одноноге і шіснадцятизубе.
Ірена Карпа.
Він зацікавлено споглядав Тоя, коли Той спав. Тоді час близився до нуля. В ритмі таємних місцевих годинників вони зливалися докупи, їнній подих співпадав у чотирьох чвертях, і Він поринав у м”якість міжсвідомоті. Точніше, вони з Тоєм мандрували туди разом.
Однак траплялися дні скорботи. Тоді Він вбирався у шорстку волосяницю и незручні дерев”яні пантофлі і, забувши про Тоя, йшов світ за очі. Він пихато спокушав схимників сокровенним іменем і роздмухував жар у привітному багатті подорожніх, Він ночував лише в ожинниках чи на колючому вістрі річкового щебеню. А тим часом Той Інший наливався сяйвом, як місяць уповні. Скинувши одіж, Той кружляв дикі танки на розораному полі. Той, навіжена манада…
Вони зустрічалися немовби раптово, наче мимохіть, ніби схоплені поривом нерозділеної сутності…
Так було до того випадку, КОЛИ…
…випадково,
незбагненно,
неочікувано Той пропав.
Самовільно,
Стихійно,
Нахабно.
Щез тоді, коли напередодні вони незвично довго дивились у глибоке запівнічне небо, ловили зоряні відблиски в зіницях одне одного, пірнувши у духмяне срібло трав. Той щез тоді, коли напередодні вони мовчали злагоджено, як ніколи…Він задрімав чомусь раніше за Тоя. А Той щез.
Один із них боязко не прокидався зранку. Один із них сонно кліпав очицями і мружився від яскравого світла. Потім, рвучко підвівшись, роззирався довкола і зрештою помітив безглузду ляльку, що лежала поряд у траві…
Ще пізніше його вуста безліч разів шепотіли просте ім”я, його очі дивились на безглузду ляльку. А Він Один падав зі скель, розчинявся в дощі, топився на сонці, витікав зі снів того часу, де вони були одним…якщо незважати на палкі почуття між ними.
Згодом його очі дивилися на безглузду ляльку.
Його очі дивилися на безглузду ляльку.
Очі дивилися на безглузду ляльку, яка лежала порядь у ледь прим”ятій траві.
Н а р е ш т і п р и й ш о в б і л ь .
Він брів мовчки. Навпроти хатинки Він уверг кам”яну боилу, викарбувавши на ній власноруч:
ГЕЛІАЙНЕ! ТОН ЕОН!
Довколо каменя Він насадив кущі чудових асфоделій.
А коли бувало сонячно і променисто, там завше сиділо щось одинооке, однобоке, одноруке, одноноге і шіснадцятизубе.
Ірена Карпа.
среда, 19 мая 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
ДЫКИ ТАНЦЫ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
УУУУУУУУУУУРРРРРРРРРАААААААААА!!!!!!!!!!!!!!
МЫ ЛУЧШИЕ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
УУУУУУУУУУУРРРРРРРРРАААААААААА!!!!!!!!!!!!!!
МЫ ЛУЧШИЕ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
понедельник, 10 мая 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
Каждому
человеку нужно говорить, что он великий и Вы в том числе!
Что он Личность
уважаемая Вами.
Посвящается
Девушке исключительной красоты!
Красота
Девушки - это не одежда, которую она носит, не ее фигура, или ее
прическа.
Красота
девушки отражается в ее глазах, потому что это путь к ее сердцу,
и
место, где она хранит свою любовь.
Красота
девушки не заключается в ее внешнем виде, а отражается в ее душе.
То
есть - это проявление ее заботы с любовью, ее страсть,
а
с годами ее красота становиться все больше!
Вы
Красивая Девушка!!!
Отправьте
это пяти необыкновенным девушкам сегодня, если вы так сделаете, то
что-то
хорошее случится - вы поднимите чувство собственного достоинства другой
девушки.
где послушное солнце ложится в объятья неба
Ярок влюбился...ММММММММЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ!!!!!!!!!!!!
четверг, 15 апреля 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
где послушное солнце ложится в объятья неба
где послушное солнце ложится в объятья неба
www.megacelebs.ru/celebs/viagra/47.jpg">где послушное солнце ложится в объятья неба
где послушное солнце ложится в объятья неба
ептель...я даже неожидала...письмо от когда-то очч близкого человека УРА!!!!!!!!!!!!
четверг, 08 апреля 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
Сегодня день хреновый был
И голова моя пуста,
А я все пил, а я все пил
И на душе одна тоска.
Звучала песня Снайперов
Про столицу мудаков...
Эта песня прозвучала
Она о многом рассказала.
***
Сьогодні знову я іду додому сам
І не зі мною ти, моя мадам.
І тільки пьянний дощ знає де ти
Але зі мною лиш мої мєчты.
А за вікном майже весна
Знову один, знову одна.
***
Была б тут с нами ziziboom
Пришло б ей что-нибуть на ум...
Но поскольку мы не она
Так вот намучились сполна.
Ну, почему же ее с нами нет
И где найти долгожданный ответ?
Может в текстах Вакара?
Но жалко нет такого дара.
И от мысли этой столько боли
Пора бы закончить, ЧТО ЛИ???
И голова моя пуста,
А я все пил, а я все пил
И на душе одна тоска.
Звучала песня Снайперов
Про столицу мудаков...
Эта песня прозвучала
Она о многом рассказала.
***
Сьогодні знову я іду додому сам
І не зі мною ти, моя мадам.
І тільки пьянний дощ знає де ти
Але зі мною лиш мої мєчты.
А за вікном майже весна
Знову один, знову одна.
***
Была б тут с нами ziziboom
Пришло б ей что-нибуть на ум...
Но поскольку мы не она
Так вот намучились сполна.
Ну, почему же ее с нами нет
И где найти долгожданный ответ?
Может в текстах Вакара?
Но жалко нет такого дара.
И от мысли этой столько боли
Пора бы закончить, ЧТО ЛИ???
Катюха и Ярок
вторник, 30 марта 2004
где послушное солнце ложится в объятья неба
нагребла у Маруськит дисков...буд слушать...я терь модная хи-хи
где послушное солнце ложится в объятья неба
Почему до сих пор светит солнце?
Почему не смолкают птицы?
Или они не знают,
Что конец света уже начался?
Почему не смолкают птицы?
Или они не знают,
Что конец света уже начался?
где послушное солнце ложится в объятья неба
Народ, подскажите пожалуйста недорогие услуги психолога плиz